7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Бог подарував людям світ з його багатою різноликістю, незбагненністю і неповторністю. І на всьому сущому поставив знак небесної величі, сповненої даром таланту. А ще вділив Божого дару любові і натхнення – неодмінної передумови творчості.

Священик Володимир Кузюк увібрав Божі дари з молоком матері. Захоплено сприйняв та відчув красу життя і присвятив себе служінню Богові і святій Церкві. А ще… Він так вправно володіє тоненькою голкою, що йому позаздрили б найвправніші вишивальниці.


Ви бачили за роботою над вишивкою мужчину?! І не просто над вишивкою, а за серйозною творчою роботою з бісером. Мені пощастило бачити та ще й ознайомитись з його творчим доробком, сповненим художнього смаку та досконалої техніки виконання.

Сьогодні для отця Володимира вишивання зернівками не просто захоплення, а потреба. Адже працює він у жанрі творення священичого одягу – розшиває бісером фелони.

– Я не пам’ятаю, скільки було мені років, коли мама вперше дали мені до рук клаптик полотна та голку з ниткою, – розповідає отець Володимир, – але добре запам’ятав ті довгі зимові вечори, коли мама вишивали і мене, щоб не бешкетував, заставляли класти хрестик за хрестиком на біле полотно. Спочатку це були невправні кривульки. Та з часом візерунки ставали рівними, голка слухалася пальців. Мені навіть довірили серйозну роботу. Мама вишивали накидки на стільці, а мені доручили викласти хрестиком діагональ. Я впорався.

Пізніше була школа. Група продовженого дня. Дівчата вчились вишивати. А попри них – і хлопці. Та й вчителі заохочували. У 1986 році я самостійно виготовив першу серветку. Мені сподобалося і певною мірою «затягнуло»... Я вишивав невеличкі серветки і робив подарунки. Для дитини це було неймовірним щастям.

А якось до рук мені потрапили взірці вишивок із додатку до журналу «Радянська жінка». Було у ті часи таке видання. Я відшив сюжети «Несе Галя воду» та «Одарка і Карась». Правда, завершити не вдалося – дуже великі і складні полотна. Вони й донині є у мене.

Зрештою, я захопився вишивкою не на жарт. Влітку вишивав навіть на пасовищі. Та все ж більше – зимовими вечорами. У восьмому класі я вишив собі сорочку власними руками. А у десятому – другу у червоно-чорних кольорах. Їх я дуже люблю у вишивці.

Отець Володимир витягнув із шафи акуратно складений згорток – сорочку, яку вишив добрих два десятки літ тому. І я тепер остаточно можу не погодитись з твердженням, що вишивка – справа жіночих рук. Це був візерунок, який відображав у собі шанобливе, навіть побожне ставлення до власного творіння, досконалість у композиції і кольорі.

– А далі були студентські роки. Звісно, бракувало часу. Треба було вчитись. Моє захоплення вишивкою довелося відкласти на невизначений час, – продовжує ділитись спогадами мій співбесідник, – а коли став священиком і ознайомився з творчим доробком отця Блажейовського, то знову взявся за голку, вподобав собі візерунки із колекції отця.

Про моє захоплення вишивкою провідав отець-декан Василій Завірач і попросив виконати “обманку“ на сорочку. Я погодився, вишив. І з того часу знову кожну вільну хвилинку проводив за вишиванням. Захопився бісером. Навіть дві ікони вишив зернівкою.

І от сталося так, що мама знову дали мені поштовх до творчості. Це було у п’яту річницю мого священства. Мама вирішили зробити мені подарунок. Це мав бути фелон. Але не простий, а розшитий бісером, особливий. Саме тоді, завдячуючи отцю-декану, доля завела мене на Тернопільщину. Я познайомився із священиком, який мав дотичність до виготовлення таких фелонів. Мені пощастило отримати сирець, практично саму вишивку. А знаючи, що моя дружина свого часу, попри навчання в університеті, закінчила курси крою і шиття, я попросив її завершити фелон.

Вийшло не одразу. Мабуть, ми не знали ще всіх нюансів технології. Тому звернулись до майстринь у семінарію. Врешті-решт фелон, до виготовлення якого долучились дві жінки, котрі відіграють у моєму житті особливу роль, було завершено. Був приємно вражений і я. Це був справді дорогий дарунок.

Пізніше, коли я перейшов із села Кінчаки на галицьку парафію, вирішив сам виготовити фелон. Почав з простого, з чорновиків. Вивчав і комбінував візерунки, експериментував. Загадок було чимало, невідомого теж... Якось до мене завітали люди з Вікторова, які попросили поради щодо виготовлення фелона, розшитого бісером. Я поділився тими знаннями, якими вже оволодів сам. Жінки прислухались і виготовили фелон. Завершив свій виріб і я. Це була перша вдала спроба. Я отримав величезне задоволення від зробленого.

Попри священичі обов’язки та постійну зайнятість, за п’ять років творчої діяльності отець Володимир виготовив понад п’ять десятків фелонів. І кожен – неповторний. Майстерно гаптовані, лаконічні, майже графічні візерунки. Є в них власне вирішення, точно обрана кольорова гама, висока і бездоганна техніка виконання.

– Сьогодні це вже сімейна робота. Дружина робить викройки і шиє, я з донечками вишиваю. До речі, дівчата мають свої серйозні роботи, – отець Володимир показує розшиті бісером чудові ікони. – А ось наші робочі місця. Ця половина столу дружини, а ця – моя і дівчат. Тут разом і творимо. До роботи сідаємо лише у доброму настрої та із світлими думками. Техніка вишивання бісером – складна. Дуже втомлюються очі. Інколи важко працювати з тканиною, особливо з велюром, який має ворсисту фактуру. Тонкі голки часто ламаються, особливо коли розшиваємо нарукавники, виготовлені з використанням клейової підкладки. Та коли через місяць-півтора завершуємо роботу і бачимо готовий витвір, всі разом радіємо нашому успіху, нашій спільній праці, яка все більше «затягує», заставляє щораз думати по-новому і спонукає до творчості.

Скромність – жива сутність інтелігентної людини. Саме вона вирізняє отця Володимира і у ставленні до праці, і у побуті, і у стосунках з людьми. Він не віддає перевагу матеріальному, а тому не виготовляє фелони для збагачення. Голка і краплинка бісеру у руках давно перестали бути простим знаряддям праці. Це як пензель для художника. Своєю творчістю отець Володимир Кузюк пише історію мистецтва української церкви, адже його роботи, в яких зафіксовані візерунки нинішньої доби, залишаться на роки.

Ярослав ПОТАШНИК.