7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 1-2 (1147-1148) від 3 січня 2017


Дорогі брати й сестри,
благодатного вам Різдва!

Сьогодні Церква знову переживає подив Пречистої Діви Марії, святого Йосифа і вифлеємських пастухів, який вони пережили, споглядаючи новонароджене Дитя, що лежить у яслах: Ісуса Спасителя.

В цей день, сповнений світлом, знову звучить пророча звістка: «Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього; і дадуть йому ім’я: Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру» (Іс. 9, 5).

Влада цього Дитяти, Сина Божого і Марії, – це не влада цього світу, що ґрунтується на силі й багатстві; це панування любові. Це влада, що створила небо й землю, яка дає життя кожному створінню: мінералам, рослинам, тваринам; це сила, яка притягає чоловіка й жінку та вчиняє їх одним тілом, одним існуванням; це влада, що відроджує життя, прощає провини, примирює ворогів, перетворює зло в добро. Це Божа влада. Ця влада любові спонукала Ісуса скинути із Себе Свою славу і стати людиною; вона ж приведе Його до смерті на хресті та воскресіння з мертвих. Це влада служіння, що встановлює у світі Боже царство, царство справедливості та миру.

Всесвітлішим,
високопреподобним отцям-душпастирям, богопосвяченим
особам, дорогим
у Христі братам
і сестрам – вірним Української Греко-
Католицької Церкви

 

Мир вам у Господі і благословення!

Христос Рождається!

Різдвяний час для кожної української душі – це час особливий і неповторний. Це час, коли ми застановляємося і роздумуємо в нашому серці над відвічною істиною, об’явленою Господом і проповідуваною Святою Церквою – як вічний Бог стає в часі людиною задля нашого спасіння. А також це дні, коли ми по-особливому горнемося до родини, спішимо до рідної домівки, до рідного храму, щоби молитовно та в колі дорогих нашому серцю людей колядками прославити Дитятко Ісуса.

Отець Василь Довганюк – військовий капелан. У грудні минуло три роки, як він  обслуговує бійців на передовій у найбільш гарячих точках. До служіння Богові прийшов з підпілля, як і його родина (брат Терентій-Володимир ЧСВВ та батьки). Отець порівнює часи підпілля з теперішніми: тоді були переслідування, зради, доноси, а тепер – те саме, але набагато гірше, бо війна).

Василь Довганюк (родом із с. Воскресінці Коломийського району) повернувся з армії на початку важких 1980-их. Тоді ще ніхто не знав, що УГКЦ вийде з підпілля. В той час він познайомився з Владикою Софроном Дмитерком, пізніше – з ректором підпільної Духовної семінарії о. Михаїлом Косилом, з отцем-студитом Петром з Дори, в якого вперше в житті сповідався, з о. Андрієм-Романом Кияком. Якийсь час навчався і проживав у монастирі отців Василіян у Львові. Отець Косило при закритих вікнах навчав, як служити Службу Божу. Спільно їздили по різних містах та селах на Богослужіння. Отець Михаїл часто казав своїм семінаристам: «Армія Христова набагато сильніша від тієї армії, що нас переслідує. Ми переможемо».

Питання святкування Різдва Христового в один день для Церкви Христової є досить непростим і останніми роками в грудневі дні сильно загострюється.

 

Реально дивлячись на минуле, мусимо визнати, що наші попередники, які жили за юліанським календарем, запровадженим 45 року перед Христом Юлієм Цезарем, на той час вважали свій календар точним. У перших століттях Церква взяла цей календар за основу для всіх християнських свят. Саме тоді було встановлено святкувати Різдво Христове 25 грудня. Цей календар мав певні неточності і за півтори тисячі років він відставав на 10 днів, що і стало причиною введення в 1582 році так званого «григоріанського» календаря. Світ прийняв цю зміну, проте окремі церкви деяких країн чи, краще сказати, підпорядкувань її не прийняли, що і стало причиною того, що святкування відбуваються в різні дні. Звичайно, для багатьох людей ці відмінності не є зрозумілі і чисто по-людськи вони прагнуть святкувати Різдво Христове з цілим світом.

Під час Різдвяних свят переживаємо велику подію Неба і Землі. Бог Отець посилає на Землю свого Єдинородного Сина. А Син, як Друга Божа Особа, приймає людське тіло і стає людиною у всьому подібним до неї, крім гріха. Сповнюється обітниця: «Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить: тому й святе, що народиться, назветься Син Божий» (Лк. 1, 35). Народжується Спаситель – і в цьому проявляється надзвичайна любов Бога до нещасної людини, яка перебувала в полоні гріха, що є витвором диявола. Можемо сказати: хіба сьогодні люди безгрішні? Хіба гріх не панує над світом? Ніхто цьому не заперечить.

Ми кажемо, коли вітаємось у часі Різдва: «Христос рождається!» («Христос народжується!»). Тобто ця подія не відійшла у минуле, вона є реальністю на сьогодні. Христос у повній убогості приходить до нас, як про це ми читаємо у Святому Письмі. Ісус навіть не має своєї хатини на цей час. Його умови народження були природні: печера – невідомо від чого і як утворилася; зігрівають Його домашні тварини віл і осел своїм подихом, і навіть тут виражають свою покору, адже своєю працею у всі часи покірно служать людині.