7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 24-25 (1076-1077) від 2 липня 2015


12 липня 2015 р. Б., у празник свв. Верховних Апостолів Петра і Павла, Івано-Франківська Архієпархія УГКЦ відзначає 10-річчя вступу на владичий престол Правлячого Архієрея, Преосвященного

Владики Митрополита

Володимира Війтишина.

родин мігрантів-заробітчан та всіх бажаючих

із Самбора у Зарваницю 14 - 23 серпня 2015 р.Б.


Вихід із Самбора, від храму Різдва Пресвятої Богородиці 14 серпня о 9.45 (поч. Літургії о 7.00) за орієнтовним маршрутом: САМБІР, Городище, Грушів, Меденичі,  Жидачів, Ходорів, Рогатин, Бережани, Підгайці, Золотники, ЗАРВАНИЦЯ. Загальна відстань ≈ 220 км

Приблизна щоденна

програма паломництва:


7.30-8.30 – Св. Літургія; 8.45 – сніданок біля церкви; 9.30 – вихід; 13.30 – молитва у храмі, обід, зустріч з вірними; 15.30 – вихід; 20.00 – молитва у храмі, вечеря, зустрічі з вірними, чування. Із собою потрібно мати: вервицю або чотки, плащ-накидку від дощу, спальний мішок або покривало (по можливості – намет), каремат, ліхтарик, змінне взуття  та одяг (по можливості – вишиванку), ложку, миску, горнятко, необхідні медикаменти (лейкопластирі, еластичний бинт, корвалмент, папазол, лоперамід, активоване вугілля, панкреатин або мезим, лоратидин, супрастин, перекис водню, йод, спирт).

Впродовж 13 заїздів на Верховинщині відновили свої сили та відчули радість життя 107 воїнів з різних підрозділів з усіх куточків України.

 

Починаючи з жовтня 2014 року для учасників АТО вигадали «терапію» прогулянками безлюдними горами, малюванням, поживними гуцульськими стравами та ненав’язливим спілкуванням з горянами. Їх  організовує Міжнародний Благодійний Фонд “Творча Криївка” спільно з жителями Верховинського району (громадськими активістами, власниками приватних садиб, священиками).

Наркоманія – явище немолоде. Воно з’явилося в Україні наприкінці ХХ-го століття й досі ми ведемо боротьбу з цією недугою. Побутує думка, що наркоманами стають від неправильного виховання, вседозволеності. А ще на наркоманію впливає низький рівень життя, безробіття, злочинність. Проте, наркоманія присутня і серед багатих.

Щоб розвіяти факти та міфи про наркоманію, я зустрілася з людиною, яка знає про наркотики не з книг чи мас-медіа, а сама вживала їх протягом 15 років.

Сьогодні – це досить відома людина в регіоні, тому про минуле вона розповідає тільки з метою застереження  молодого покоління. (З етичних міркувань ім’я своєї співрозмовниці не називаю).

Чи згідно з нашою традицією читається Псалтир над покійним у період від Воскресіння до Томиної неділі. Якщо ні, то чому? І що читати замість Псалтиря?

 

Відповідь. У Церкві Христовій існує благочестивий звичай читання Псалтиря над тілом покійного мирянина до поховання і в пам’ять його після поховання. Цей звичай сягає в глибоку давнину і, служачи молитвою до Господа, разом з тим є розрадою й повчанням для живих, а також скеровує  їхні молитви за покійного до Бога. Як знаємо, апостоли провели три дні в співанні псалмів біля труни Божої Матері. А книга «Апостольські Постанови» наказує: «При похованні померлих возносити за них псалмами».

У Всесвітній день медика, 21 червня, БФ „Карітас-Івано-Франківськ УГКЦ» вирішив привітати підопічних, котрі більшу частину життя віддали на порятунок людей. Однією з них стала франківчанка Діна Орленко. Турбуючись про інших людей, Діна Марківна у житті зазнавала багато нещасть.

У роки війни п. Діна (народилася восени 40-го року) разом із матір’ю, ще дитиною потрапила у концтабір смерті „Майданек” (на території Польщі). Її матір, як партизанку і розвідницю, разом з іншими в’язнями спалили у газовій камері. Саму ж Діну Марківну врятували інші в’язні. Зі спогадів самої пані Орленко: „Особливо згадую одну пані Козловську, вона прала білизну у німців, ото мене клали у ту брудну білизну і перевозили, щоб мене не забрали».

Нарис останніх років життя й діяльності митрополита Андрея Шептицького в архівних документах та матеріалах

У бурхливі для України 1940-і роки Другої світової війни життя митрополита Андрея Шептицького тісно переплелося з життям пересічних українців, про що свідчать статті й публікації з періодичних видань 1940-х рр., як українських, так і польських зокрема...

 

Добрий пастир

 

Ось що знаходимо про виступи митрополита Андрея Шептицького у львівському польськомовному виданні за травень 1943-го року під назвою «Słowo Polskie»: «Духовний і політичний лідер українізму митрополит Шептицький, виступив останніми днями двічі. Один раз в радіо, у якому промовив до «добровільних» укр. еміґрантів в Німеччині. Другий раз — на сторінках святкового номеру «Львівських вістей». (Прим.: переклади з польск. на укр. мову авторські).

 Всеукраїнський благодійний фонд «За гідність людини» діє понад 20 років. Діяльність розпочалася в  90-их роках, коли офіційна статистика показувала більше 1 мільйона абортів в рік. В Україні  вбивали   ненароджених  дітей законно, масово, повсякденно. На жаль, це узаконене вбивство   продовжується й далі.

Голова фонду Ґеня Самборська з кількаденним візитом відвідала Івано-Франківськ, де щодня мала багато зустрічей з громадськістю та представниками ЗМІ.

— Пані Ґеню, на одній із зустрічей Ви сказали: «Не можна мовчати і просто відсторонюватися від цього беззаконня. Це стосується всіх, навіть тих, хто ніколи цього не робив,  бо своєю мовчанкою, бездіяльністю, німою  згодою ми даємо дозвіл на знищення дітей». Чому Ви  розпочали таку діяльність?

— Ми з чоловіком пройшли через  випробування. Третій дитині, яка мала народитися, був підписаний лікарями смертний вирок: “Народжувати не можна!   Штучне переривання вагітності за медичними показниками”. У випадку незгоди нам малювали майбутнє в темних фарбах із  хворою дитиною. Лікарі дивувались: «Вам потрібна дитина, чи вам потрібна здорова дитина?!” Ми вирішили: нам потрібна дитина, яку дає нам Бог. Я дуже вдячна своєму чоловікові за підтримку. В таку важку, вирішальну хвилину він без жодного сумніву сказав: «Ні! Аборт ми робити не будемо». І я абсолютно впевнена, що  жінка не піде на аборт, якщо відчує повну підтримку батька дитини.

«24 липня 1988 р., в неділю, в с. Грабівка Калуського р-ну Івано-Франківської обл. відбулася урочиста ювілейна відправа з посвяченням місійного хреста, відновою хресних обітниць, при­речення вірності Апостольському Престолові і Найсвятішому От­цеві Папі Римському. Незважаючи на оголошений районними властями «карантин ящура», на заблоковані дороги, на патрулю­вання служб міліції і КДБ, на психологічний тиск щодо священика Михайла Гавриліва ЧСВВ і активістів греко-католицької спільности Грабівки, ювілейна богослужба таки відбулася на оточеному міліцією, КДБ і представниками районних властей місцевому цвинтарі. Зійшлося біля 800 осіб вірних».

З хроніки подій Комітету захисту УГКЦ

Вибір священика, який би міг стати учителем християнського благочестя й духовним провідником для життя з Христом у лоні Церкви, — це направду складне та важливе питання для нас, християн ХХІ століття.

Сьогодні багато людей або розгублені у питаннях глибшого внутрішнього життя з Богом, або потребують духовного керівництва, щоб продовжувати поступ у своєму релігійному житті у лоні Христової Церкви. Насправді, духовного життя з Богом можна навчитися, передовсім, не з книг чи інтелектуальних вправ, але завдяки прикладу і спілкуванню із нашими духовними провідниками — священиками чи єпископами, які сумлінно сповняють покликання — провадити нас до Господа. Особливо тепер важливо мати таких провідників, коли переживаємо часи збайдужіння сучасного суспільства щодо духовних і моральних християнських орієнтирів, які століттями були фундаментом культурного і суспільного життя наших предків.

19 червня з ініціативи редакції газети «Нова Зоря» було проведено соціологічне опитування в Івано-Франківську. Темою дослідження стало ставлення людей до релігії загалом  та до християнської преси зокрема.

 

Серед 30 опитаних громадян 80 відсотків респондентів виявляють позитивне ставлення до релігії. На думку переважної більшості прикарпатців, релігія допомагає віднайти внутрішній спокій, а також отримати підтримку в скрутні часи. Прикладом цього є життєва історія пана Миколи. Він розповів, що з дитинства вірить у Бога, але після того, як пережив клінічну смерть, його віра ще більше зміцніла.

Вже вкотре переконуємось, що в найскрутніші часи для українців одним із найсильніших символів, який здатен підняти дух та об’єднати нашу націю, є невмируща українська пісня. Століттями вона, мов оберіг, захищала український народ від усіх бід і негараздів. І тепер, коли Україна веде війну, оберігаючи свої землі від фашистської Росії, саме пісня оберігає українських хлопців та дівчат від ворожих куль. Ще наш пророк Тарас Шевченко писав: «Наша пісня, наша дума не вмре, не загине, ось де, люди, наша слава – Слава України!»

 

У Клубівецькій школі відбулося урочисте відкриття пришкільного відпочинкового табору «Сонячна повінь» для учнів 2-5 класів. Крім забезпечення цікавого, різнобічного відпочинку для дітей, організатори табору приділяють велику увагу патріотичному вихованню маленьких громадян великої країни, зокрема проводяться екскурсії до криївки, яка знаходиться в клубівецькому лісі, обабіч села, приблизно за 700 м, в урочищі «Монастирний провал».

 

Всі, кому доводиться проїжджати автомобільною трасою державного значення «Івано-Франківськ – Тернопіль» через село Клубівці Тисменицького району, неодмінно звертають увагу на великий червоно-чорний знак з написом «Криївка». В буремні роки, коли кращі сини України піднялися на нерівну боротьбу з окупаційним московським режимом, клубівецький ліс став їхнім щоденним прихистком, їхньою другою домівкою. Якби старезні дуби вміли говорити, вони б розповіли про ті героїчні події сімдесятирічної давнини, коли вони стали свідками жахливої трагедії, яка розігралася тут 13 березня 1951 року. В цей день восьмеро воїнів УПА стали жертвами чорної зради. До зубів озброєні енкаведисти, перекривши всі підступи до бункера, закидали його гранатами. Восьмеро героїв, знищивши попередньо документи, друкарську машинку, радіоприймач, християнську і художню літературу та переодягнувшись у святковий одяг, прийняли рішення не здаватись живими осатанілому ворогові. Вісім пострілів востаннє пролунали в криївці, враз вкоротивши вісім молодих життів. Найстаршому з них був 31 рік, а наймолодшому – всього 17…

Мало хто з нас є «живим» християнином, більшість є пасивними і закритими учасниками Христової Церкви. Це є проблемою сучасного суспільства.

З цієї причини у 2014 р. Верховний Архієпископ УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук запропонував втілити у життя стратегічну програму «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Її метою є оживити холодні душі пасивних християн, зробити їх свідомими людьми у своїй вірі. Кожна парафія мала показати свої результати проведення цієї програми. І яскравим прикладом реалізації цієї програми є село Глибоке Богородчанського району. Це мальовниче селище, незважаючи на  невелику кількість жителів, є справжнім осередком Христової віри.

Не вбивайте мого сина,

Не ламайте цвіт ясний!

Він для матері – дитина,

А у батька золотий.

Я повертався зі свого городу додому. Коло одного п’ятиповерхового  будинку побачив машину швидкої допомоги. Поруч були лікар, медична сестра, водій та ще кілька осіб, які схилились над чоловіком, що лежав на землі у болоті. Лікар міряв тиск, давав нюхати нашатирний спирт. Чоловік був живий, але непритомний.

 

Я десять хвилин спостерігав, але за той час 50-річний з вигляду чоловік не прийшов до тями.

У неділю, 21 червня 2015 р., в церкві св. вмч. Параскевії м. Болехова відбулося урочисте відзначення 19-річчя богослужбової діяльної церковного хору «Світоч». Світлої пам’яті о.Володимир Серемчук  знав і глибоко розумів як важливо і необхідно залучити до Церкви дітей та молодь. Саме тоді, влітку 1996 року, за його активної підтримки і розпочав свій творчий шлях дитячий хор «Світоч» (керівник О. Малендевич). Перший маленький виступ відбувся 26 липня 1996 р., а вже згодом хор виконав першу Святу Літургію.

В інституті мистецтв ПНУ ім. Василя Стефаника 23 червня відбувся захист дипломних робіт студентів четвертого курсу спеціальності «Іконопис та реставрація». До керівництва університету звернувся о. Василь Іванюк із Краматорського деканату Донецького Екзархату УГКЦ з проханням долучитися до відбудови культури Донбасу, а саме включити у виконання дипломних робіт студентів ікону Пресвятої Богородиці з Погоні. Реалізація даного проекту спрямована на морально-патріотичне виховання і поширення культу святої Богородиці.

Зовсім недавно на сторінках інтернету, а саме в групі «Іммігранти в Італії» я стала свідком прикрої полеміки.

Пані Валентина - справжня українка, як вона себе охарактеризувала (хоча писала мовою нашого північного сусіда), «вичитувала» жінці-заробітчанці в Італії, що нічого вам там плакати і жалітися на долю. Злякалися труднощів в Україні, самі поїхали, сидите тепер в добрі і теплі. Справжні українці тепер життя віддають в ім’я Батьківщини.
І, знаєте, так прикро стало на душі.

Мальовниче селище Єзупіль Тисменицького району, яке омивають Бистриця та Дністер, а навколо пологі гори, вкриті лісами, розташоване на віддалі 15 км від обласного центру. До нього можна добратись залізницею  або шосейною дорогою.


Слово «Єзупіль» складається з двох частин: Єзус -  Ісус,  Поль – поселення, що з латинської мови означає «місто Ісуса». До 1594 року поселення звалося Чешибісами. Назва походила від сполучення «вичісувати бісів». Саме так називалася у давні часи процедура покарання лиходіїв, яка, вочевидь, відбувалася у цій місцевості. Спійманих за крадіжку, вбивство, перелюб та інші погані справи проганяли крізь шеренгу слуг, кожен з яких тримав різку та бив винуватця, тобто проганяв биттям нечистого, що заволодів душею і помислами покараного. 

Український народ вкотре переживає навалу північного сусіда. Війна, економічні негаразди, інфляція, безробіття лягають на плечі всіх верств населення. Деколи виникає питання: «Чи витримає український народ? Чи не втратимо знову свою державність?»

 

«Я - хліб живий, що з неба зійшов»

(Ів. 6, 50)

 

Знаємо, що не можемо надіятись на власні сили. Ісус Христос сказав до своїх учнів: «Чого б ви не просили в Отця в моє ім’я, Він дасть вам» (Ів. 16,23).

Молитись можна у кожному часі, всюди, але найкращим місцем для молитви є Божий храм – церква, бо це дім молитви. У святому храмі Господь Бог в особливий спосіб перебуває у Пресвятій Тайні Євхаристії.

У храмі служиться Свята Літургія, де священик і вірні беруть участь у жертві Ісуса Христа. Ми не будемо спроможні зрозуміти Євхаристії, як св. Таїнства, коли не будемо знати її походження та виникнення.

More Articles...