7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 1 (1054) від 2 січня 2015


ВСЕЧЕСНИМ ОТЦЯМ ДУШПАСТИРЯМ, ПРЕПОДОБНИМ МОНАХАМ І МОНАХИНЯМ ТА ВСІМ ВІРНИМ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ УГКЦ

 

ХРИСТОС  РОЖДАЄТЬСЯ!

В цей благословенний Богом день святкуємо народження Сина Божого.  Ми не знаємо достеменно, як проходила  Свята ніч, напевно Пречиста Діва Марія зі святим Йосифом стукали в кожні двері з надією, що хтось змилосердиться і прийме їх до свого дому, та усі двері були замкнені… 

Аж ось нічну тишу пробиває прекрасний ангельський спів, звіщаючи про найбільшу Божу любов до людства, що посилає Свого Єдинородного Сина на землю. Сам Бог приходить у світ! Христос Народився!

Дорогі брати й сестри, благодатного вам Різдва!

Нам народився Ісус – Божий Син, Спаситель світу. Він, здійснюючи давні пророцтва, народився у Вифлеємі від Дівиці. Діва називається Марією, а Її обручник – Йосиф.

Ісуса приймають та розпізнають смиренні люди, сповнені надією на Божу доброту. Так Святий Дух просвітив вифлеємських пастирів, які збіглися до печери та вклонилися Дитяткові. Пізніше Святий Дух привів похилих віком і смиренних Симеона й Анну до Єрусалимської святині, і вони розпізнали в Ісусі Месію. «Мої очі побачили спасіння Твоє, – взиває Симеон, – спасіння, приготоване Богом перед усіма народами» (Лк. 2,30).

Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість,

що буде радістю всього народу:

сьогодні народився вам у місті Давидовім

Спаситель – Христос Господь

(Лк. 2, 10–11).

Христос Народився!

Цими словами благовісника з небес Христова Церква звіщає спасенну новину. Сьогодні нам народився Спаситель: Господь на землю зійшов і явився в людському тілі у місті Вифлеємі. Радіє цього дня небо і земля, радіє весь людський рід тим, що наш Творець не покинув Свого сотворіння, але прийшов, щоб прийняти його долю. Він Сам став людиною, щоб розділити з нею її життя: її болі і радості, її тривогу і непевність. Господь стає одним із нас, об’являє Себе нашим Спасителем і Визволителем.

 Коли Ісус народився у Вифлеємі Юдейськім, за днів Ірода царя, мудреці прийшли в Єрусалим зо Сходу і спитали: «Де цар юдейський, що оце народився? Бо ми бачили його зорю на сході й прийшли йому поклонитись» (Мт. 2, 1-2)

Усі ми ще з дитинства знаємо історію про трьох мудреців, які, подолавши велику відстань, прийшли, щоб поклонитися новонародженому Месії. Ми згадуємо їх в колядках, читаємо про них у Святому Письмі, інсценізуємо їх у вертепах, ми навіть знаємо їхні імена – Каспар, Мельхіор і Балтазар. В один момент вони побачили яскраву зірку, чи радше сузір’я, якого не бачили до цього раніше, а бачили вони багато, адже були звіздарями, тобто астрономами, говорячи по-сучасному. Їх зацікавила ця зірка і вони вирішили послідувати за нею і це стало вчинком всього їхнього життя.

Минулий буремний рік був для українських греко-католиків ювілейним: 25 років тому наша нескорена Церква переможно вийшла з катамомбів імперії зла. Одним з найбільш ревних священиків у підпіллі був о. митрат Іван Бойко, парох с. Красна на Надвірнянщині, довголітній декан Ланчинський. Напередодні Різдвяних Свят о. Іван завітав до «Нової Зорі» і поділився споминами про 40-річний досвід свого священства і про неоціненний скарб католицької віри, яка врятувала нашу катакомбну Церкву від заглади, і яку ми зобов’язані берегти нині й передати її у дар нашим нащадкам.

– Всечесніший отче-митрате, як формувалося Ваше священиче покликання у часи войовничого атеїзму?

– Я народився 7 липня 1947 року. Христив мене о. Мирон Доронюк у хаті в Ямній. Монахів із монастиря прогнали і вони оселилися в такого п. Клим’юка у Яремчі. Там мене і охристили в 1948 році.

Читаю листи солдатів, які надійшли на адресу Івано-Франківської єпархії, і щемить серце. Мимоволі на очі навертаються сльози. Цих послань багато. Здавалося б, скупі чоловічі слова, та за кожним із них своя доля, біль, страждання…

Процитую лише малу краплю із них: «Я, простий мобілізований український солдат, хочу подякувати військовому капелану о. Дмитру Бігуну, котрий допоміг мені пройти комп’ютерну томографію. Коштів на це не мав. Завдяки йому лікарі тепер знають мій діагноз. Хочу зазначити, що священик особисто щодня заходить у військовий шпиталь, розмовляє з кожним солдатом і після розмов з ним стає набагато краще. Це помітив не тільки я, а й багато моїх товаришів. З повагою - солдат Сашко».

Інтерв’ю з керівником  Івано-Франківського обласного осередку «Правого сектору», бійцем Добровольчого Українського Корпусу Василем Абрамівим «Смерекою», який нещодавно перебував у короткій відпустці на Прикарпатті. Василь разом з побратимами воює у нагарячішій точці російсько-терористичної війни на Донбасі, обороняючи від ворога донецький аеропорт. Розмова з ним – подих з передової, ділення бойовим і духовним досвідом, аналіз фронтових дій та перспектив закінчення війни.

 

Кор.: - Після анексії Росією українського Криму, терористична авантюра на Донбасі викликає дуже багато запитань. Адже уже був кримський досвід, і можна було попередити подібні сценарії в Луганську та в низці міст Донеччини. Але українська влада, замість того, щоб негайно очистити від терористів захоплені стратегічні об’єкти і держустанови, почала з озброєними бандитами перемовини, і як наслідок – втрачено велику територію з п’ятимільйонним населенням, 20 відсотків економічного потенціалу України, але найстрашніше – 5000 загиблих українських воїнів і мирних жителів Донбасу, десятки тисяч поранених, сотні полонених і пропалих безвісти, півмільйона переселенців, руйнація промислового комплексу, транспортної інфраструктури, соціального сектору. Справді, втрати вражаючі і непоправні…

Глава УГКЦ закликав зробити все можливе, щоб до Різдва звільнити всіх полонених

Блаженніший Святослав звертається до всіх, хто насильно утримує полонених, звільнити їх до Різдва Христового. При цьому він високо оцінює ті кроки, які були зроблені у ці дні. «Було б дуже символічно, якби наші військовополонені могли повернутися додому і радісно це Різдво відсвяткувати, адже це свято перш за все родинне», – підкреслив Блаженніший Святослав.

Роздуми Архієпископа Ігоря Ісіченка над сучасними спекуляціями гаслом «Об’єднання в Єдину Помісну Православну Церкву» в Україні


Є в церковній риториці посткомуністичної України одна сакральна фраза, вживання якої стало знаком політичної лояльности й державницької думки: «Об’єднання в Єдину Помісну Православну Церкву». Її заведено проголошувати при поясненні причин браку солідарности українців: немає єдиної Церкви – немає солідарности. А далі йде логічний висновок: досить утворити Єдину Помісну Православну Церкву, як нація згуртується в протистоянні всім зовнішнім і внутрішнім ворогам.

Любителів цієї фрази не турбує ані релігійна індиферентність абсолютної більшости українців, ні мінімальний вплив церковної ієрархії на політичні погляди їхньої пастви. Більше того, охочі до вживання згаданої мантри особи нерідко є людьми конфліктними, нездатними формувати довкола себе середовище однодумців. Релігійні об’єднання, до котрих ці особи належать, самі не відзначаються згуртованістю.
На що ж розраховують адепти культу «Єдиної Помісної Церкви»? На державу! Давній візантійський синдром, заподіявши стільки лиха Церкві в минулому, оживає в посткомуністичній Україні. Ще на початку 1990-хх рр. раз у раз доводилося чути рецепт подолання розколу:

«Ужинки Миколаєвої ниви» — 33-хвилинний фільм про життя Єпископа УГКЦ Миколая Сімкайла, який на днях презентували для громадськості  Івано-Франківська.

Ініціатор створення стрічки — лікар та приятель Владики Степан Долик. Керівник проекту — голова Івано-Франківської обласної організації НСЖУ Вікторія Плахта. Сценарій до фільму написала керівник школи журналістики ОО НСЖУ Наталія Димніч, знімав відеооператор ТРК «3-студія» Олексій Сітало, монтували – Олексій Сітало та керівник студентського медіацентру Магістерської програми з журналістики УКУ Ігор Ревага, озвучила текст журналіст обласного радіо Ольга Котюк.

Не так давно «Нова Зоря» вже порушувала тему невідповідностей у календарі, що є причиною цілком ненормальної ситуації, коли одну і ту ж величну дату християни світу відзначають у різний час. Це пов’язано з тим, що є суттєві розбіжності у календарях, яких дотримуються Західна та Східна Церкви. Зважаючи на актуальність теми, сьогодні ми знову розпочинаємо серію публікацій про календарні проблеми.

 

Ситуація: «Захід» відзначає свято Різдва 25 грудня, «Схід» - 13-ма днями пізніше, у січні: одних це дивує, інших навіть дратує. Бо ж тут -  проблема календарна, адже від року Різдва ведемо наше літочислення! А «Сонце ж – одне для всіх»…Тож не дивно, що серед газетних публікацій регулярно появляються тексти, які стосуються аж п’ятьох окремих питань: