7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

„Це — нагорода для видавництва і всієї нашої Церкви”

Нещодавно найвищою відзнакою області медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям» за багаторічну працю на духовній ниві, сумлінне священиче служіння, значний особистий внесок у збереження та популяризацію історії й культури Івано-Франківщини та з нагоди 50-річчя від дня народження нагороджено­ о. Ігоря Пелехатого – головного редактора українського греко-католицького часопису «Нова Зоря» і директора видавництва «Нова Зоря».

 


— Отче Ігоре, яким був Ваш шлях до священства?

— Цей шлях був досить тривалий. Я народився далеко від України, за Уралом, вчився у школі, в університеті, був журналістом у різних виданнях на Тернопільщині та Івано-Франківщині. А в часи легалізації нашої Церкви у 1989-1990 роках вступив до Івано-Франківської духовної семінарії, одночасно працюючи журналістом у газеті «Західний кур’єр».

Згодом блаженної пам’яті отець Андрій-Роман Кияк, тодішній канцлер єпархії, запросив мене на розмову з Владикою Софроном Дмитерком, під час якої йшлося про ідею заснування єпархіальної газети в Івано-Франківську. На той час була величезна потреба у духовному слові як у конфесійній палітрі Церкви, так і у часі світанку української незалежності.

Ісповідник нашої Церкви Владика Софрон Дмитерко запропонував створити єпархіальний часопис і відразу ж і назву дав: «Нова Зоря». Мені трохи було дивно, бо ще зовсім недавно ми практично жили «під зорею». Я делікатно запитав у Владики про назву. І той пояснив, що йдеться властиво не про відкриття нового часопису, а про відродження до нового життя газети, яка ще у 20-х роках з минулого століття була заснована Блаженним Мучеником Григорієм Хомишиним, Єпископом Станиславова.

Тож майже двадцять два роки тому постала щотижнева газета «Нова Зоря» із загальноукраїнським розповсюдженням, і з того часу я її й очолюю. Такий, якщо коротко розповідати, був мій шлях на чолі «Нової Зорі».

А дорога до священства була трохи тривалішою – редагування газети вимагало великої праці і забирало багато часу. Аж 1999 року, на празник Переображення Господнього, у церкві св. Димитрія, що у мікрорайоні «Пасічна» в Івано-Франківську, Владика Софрон Мудрий у співслужінні наших двох ісповідників віри Владик Софрона Дмитерка і Павла Василика уділив мені ієрейські свячення. Тож вже тринадцять років я священик Української Греко-Католицької Церкви.

— Очевидно, що відзначення уродженця Тернопілля найвищою нагородою за заслуги перед Прикарпаттям – для Вас подія не з пересічних?

— Насамперед, це Божа ласка і свідчення про високий та заслужений авторитет „Нової Зорі” серед мешканців Івано-Франківщини. І не тільки для мене осібно, а для всього колективу видавництва «Нова Зоря» і нашої Івано-Франківської архієпархії. Бо ця нагорода є наслідком молитов наших блаженних мучеників та ісповідників і теперішньої архієпархіальної ієрархії й духовенства. Ось чому нагороду розділяю всеціло на всю архієпархію і Церкву.

Я вважаю, що нагороджений не отець Ігор Пелехатий, а нагороджена праця нашої Церкви на ниві видавничій і просвітницькій. І радію, що наша Церква, як і упродовж століть до Незалежності України, так і тепер, є світочем і носієм високої духовної і національної культури українського народу.

Праця продовжується, і газета «Нова Зоря», і видавництво мають для втілення багато цікавих проектів і тем різноманітного спрямування. Ми вже видали понад шістсот найменувань книг сукупним тиражем понад мільйон примірників.

У часі маргіналізації української культури прагнемо в міру своїх скромних сил примножувати національну спадщину. І богословську, і літературно-художню, і мистецьку. Знаємо, що наше слово потрібне читачам.

Наша Церква, за словами її Глави Блаженнішого Святослава, ніколи не була державною, але завжди була державотворчою. І «Нова Зоря» від початку свого заснування дотримується такого гасла. Для нас не байдужі ні національні, ні суспільні чи громадські процеси. 

Бог дав можливість кожній нації розквітнути у Христовій вірі. І наша Україна як держава національна і християнська обов’язково відбудеться. Хоч шлях цей тернистий. Ідучи по ньому, ми це повсякчас відчуваємо.

— Знаю, що будуєте церкву і активно провадите працю з молоддю.

— Так, це дуже важлива ділянка духовної праці, своєрідні її два крила.

Віримо, що з Божою допомогою збудуємо храм на честь Пресв. Серця Христа Чоловіколюбця і наших Блаженних Мучеників, небесних покровителів Прикарпаття – Єпископів Григорія Хомишина, Симеона Лукача та Івана Слезюка, який має дуже цікаве архітектурне поєднання наших бойківсько-гуцульських традицій із використанням новітніх будівельних технологій та матеріалів, і продовжуватимемо роботу з молоддю у Молодіжному Християнському Центрі св. Дона Боска на вулиці Ленкавського м. Івано-Франківська.

За сім років з часу заснування Молодіжний Центр став причетним до виховання в християнському дусі сотень дітей. А дехто з них, навчаючись у різних вузах міста, вже й сам нині активно провадить у Молодіжному Центрі роботу з дітьми. Чи йдеться про працю з катехизмом, чи про вивчення іноземних мов, заняття у різноманітних гуртках, популяризацію народної творчості і ремесел тощо. Така праця благословенна і потрібна. Бо майбутнє нашої Церкви – це молодь. Тож намагаємося йти до молоді, і разом – до Царства Небесного.

Бесіду провадив

Ігор ЛАЗОРИШИН.

На світлині: о.Ігор Пелехатий після нагородження медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям».