7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 42 (950) від 1 листопада 2012


Завершується вже сьома з черги (з часу проголошення незалежності) виборча кампанія до Верховної Ради України. Попри очевидний регрес, спричинений поверненням до змішаної системи голосування (за партійними списками та мажоритарними округами), що його нав’язала нині правляча партія регіонів, ці вибори все ж засвідчили нову якість, чи радше – своєрідне дозрівання громадянського суспільства. Чи не вперше за останні 20 років виборці (насамперед – в Галичині) віддали перевагу не грошовим „мішкам”, а кандидатам, які презентували національно-демократичні ідеї. Незважаючи на „щедрі” подарунки та захмарні обіцянки замаскованих „тушок”, наші краяни безпомилково відділили зерно від полови: обрали людей, які покликані займатися політикою професійно, відстоюючи права держави і громади, а не лише дбати про захист та лобіювання своїх приватних чи корпоративних бізнесових інтересів.

про унійну діяльність слуги Божого Митрополита

Андрея Шептицького (1865-1944)

(Продовження. Початок у числі 40).


Слід відмітити, що ідея відновлення єдності Української Церкви з Апостольським престолом існувала постійно. Один із перших, хто порушив питання поєднання з Римом, – князь Ярополк Ізяславич (1054-1078), якого навіть коронував папа Григорій VII [4, 78; 6, 385]. А Київський митрополит Петро Акерович був учасником Вселенського собору в Ліоні 1245 р. і разом з папою брав участь у всіх Богослужіннях Собору [4, 123]. Це переконливо довів відомий львівський історик С. Томашівський у своєму творі «Предтеча Ісидора, Петро Акерович, незнаний митрополит руський 1241-1245» [7, 221-313]. Його погляд прийняв історик Д. Дорошенко, про що йдеться у книзі «Православна Церква в минулому й сучасному житті українського народу» [8, 26].

Князь Данило Галицький, як відомо, прийняв від папи Римського Інокентія IV корону і королівський титул 1253 року [4,128; 11, 412].

Київський митрополит Григорій Цамвляк 1418 року брав участь у Вселенському соборі в Констанці. Він прибув з численною делегацією та заявив папі про вірність Апостольському Престолові [12,126].

Впродовж трьох останніх років у старому та новому храмах Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ щомісячно з 12 на 13 число відправляються нічні чування

 

Із року в рік впродовж століть берлогівці передають із вуст в уста таку правду: колись тут прислуговував монах. Були це 20 - 30-і роки минулого століття. Часто вночі якраз з 12 на 13 число світилася церква. І важко було людям повірити, що стільки яскравого кольору могла віддавати запалена свічка… І тільки сьогодні можемо зрозуміти, що  це було знаково: монах тоді власне молився у Божому храмі…

Понад 2 роки тому цю святу справу у Берлогах було відновлено настоятелем місцевих старого та нового храмів Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ о. Романом Наритником. Тут у ніч на 13 число кожного місяця, в день молитви до Богородиці, у церкві відправляються нічні чування. Вірні підносять свої душі й серця до Богородиці і благають, щоб взяла їх під Свій омофор. А торік, впродовж 10-13 жовтня, тут відбулося так зване духовне оновлення пастви: о. Роман зініціював проведення Святої Місії, запросивши до участі монахів — отців та братів з монастиря св. Андрія Первозванного, що в Івано-Франківську. І тоді ж відбулося освячення каплички-статуї Пресвятої Родини на джерелі.

У с. Серафинці Городенківського деканату відбулося урочисте відкриття і освячення пам’ятника «Борцям за волю України».

Сільська громада численно прийшла вшанувати загиблих. Біля пам’ятника о. Михайло Івасюк відправив поминальну панахиду, після якої присутні склали щиру подяку за патріотизм та змарновані роки в засланні, на Сибіру Мирославі Бучовській та Василю Боюку, які залишлися в живих.

Хочу розповісти про те, як мене вилікували прощі до Матінки Божої.

У травні 2009 року я поїхала на прощу в с. Погоня. Висповідалася, вислухала Службу Божу, прийняла Святе Причастя. Вкінці відправи о. Никодим розповів, як одна жінка приїхала до Погоні дуже здалека з твердим переконанням, що коли доторкнеться образу Матінки Божої, то оздоровиться. Так і сталося. Після розповіді священика я також собі постановила, що обов’язково одужаю (у мене була хвора підшлункова залоза). Люди майже розійшлися, лишилися тільки ті, які мали нести образ. Я з великою радістю тримала держак з образом і разом з усіма молилася „Богородице Діво”. Коли я сіла в автобус, то вже не відчувала ніякого болю.

Жовтень у Клубівецькій парохії сповнений урочистостями та пам’ятними церковними подіями.

Щонайперше всією громадою святкували 106-у річницю церкви святої Покрови Божої Матері. Святочною Літургією та щедрими „Многая літа” отець-парох Володимир Ковалишин віншував своїх вірних та гостей парохії. А опісля всі дружно вийшли на прицерковне поле, де відбулося освячення та встановлення хреста на місці, де буде споруджено нову церкву. В цій історичній події взяли участь декан Тисменицький о. Петро Скрипник, о. Володимир Медвідь — парох с. Палагичі Тлумацького деканату, о. Роман Дармограй — парох с. Братківці Тисменицького деканату та о. Степан Рипньовський – префект Івано-Франківської духовної семінарії.

Здається, лише недавно на новому міському цвинтарі в напрямку Серафинець було перше поховання, а нині лік тих, хто знайшов там вічний спочинок, сягає тридцяти. Вирішено проблему надання кладовищу статусу офіційного місця поховань (завдяки нинішньому складу міської ради). Суперечки, нагадаємо, точилися щодо його близькості до міського водозабору, проте численні експертизи порушень не виявили.

23 жовтня в Інституті філософсько-богословських студій оо. Василіян у Брюховичах під Львовом відбулася презентація книги «Драма Церкви», присвячена історії Української Греко-Католицької Церкви на Правобережній Україні XVIII-XIX ст. Автори книги проф. Надія Стоколос та доц.  Руслана Шеретюк, які є завідувачами кафедр Рівненського інституту слов’янознавства Київського славістичного університету, працювали над виданням впродовж трьох років. „Драма Церкви” стала однією частиною їх спільного наукового проекту. Науковці присвятили свою книгу дослідженню чинників та перебігу основних етапів скасування Греко-Уніатської Церкви в Російській імперії.

У неділю, 28 жовтня, на парафію Покрови Пресвятої Богородиці с. Велика Тур'я Болехівського деканату прибув Преосвященний Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Володимир Війтишин, щоб освятити величаву новозбудовану дзвіницю. 

„Це — нагорода для видавництва і всієї нашої Церкви”

Нещодавно найвищою відзнакою області медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям» за багаторічну працю на духовній ниві, сумлінне священиче служіння, значний особистий внесок у збереження та популяризацію історії й культури Івано-Франківщини та з нагоди 50-річчя від дня народження нагороджено­ о. Ігоря Пелехатого – головного редактора українського греко-католицького часопису «Нова Зоря» і директора видавництва «Нова Зоря».

 

21 жовтня у селищі Ланчин на Надвірнянщині відбулася непересічна подіяАрхієрейська Служба Божа та освячення меморіальної дошки з барельєфом митрополита Михайла Левицького.

 

На урочистості до новозбудованого храму Зіслання Святого Духа у Ланчині вперше з пастирським візитом прибув Правлячий Архієрей Коломийсько-Чернівецької Єпархії Владика Миколай Сімкайло. Єпископа на подвір'ї церкви зустрічав парох о. Василь Ткачук, процесія з хоругвами та численні вірні. Владика очолив Архієрейську Святу Літургію у співслужінні декана Ланчинського о. митр. Івана Бойка, декана Яремчанського о. Богдана Іванюка, численних священиків єпархії. Після Служби Божої Преосв. Миколай освятив меморіальну дошку з барельєфом уродженця Ланчина, митрополита Михайла Левицького. Пам'ятний знак з ініціативи пароха о. Василя Ткачука та на кошти жертводавця Михайла Іваночка виготовив скульптор Богдан Гладкий.

О Милосердний Боже Ісусе Христе, наша Заступнице Непорочна Матінко Божа,  ми прийшли просити сьогодні прощення за гріхи наші і наших діточок, просити в Господа розуму, вміння жити в Божій вірі на цій земній подорожі нашого життя, а головне — просити, щоб на це все була Господня воля.

Саме з цими просьбами о 6 год. ранку шостого жовтня ми прийшли до нашого храму Успіння Пресвятої Богородиці в с. Ворона на Святу Літургію, яку служив наш священик о. Олег Федак. Він організував першу пішу прощу в нашому селі до Погоні на святкування прощі Вервиці.

Цьогорічне свято Покрови Пресвятої Богородиці, без сумніву, стане однією з найяскравіших сторінок у новітній історії с. Новиця – одного з найстаріших сіл Прикарпаття, знаного ще у далекі княжі часи. Село, що віддавна славилося своєю набожністю, відзначило своє 645-річчя. За переказами, у дерев’яній церкві, яка стояла на місці нинішнього греко-католицького храму, разом із священиком о. Петром, щойно висвяченим у Крилосі Владикою Й. Шумлянським, новичани врятувалися від спустошливого татарського набігу. Село було вщент зруйноване, а церква вистояла. Не брали її ворожі вогняні стріли, не мали сили ординці, аби виламати двері. Такою сильною була молитва. Наче Матінка Божа взяла церкву під Свій благодатний Покров.

Прочитала передову статтю о. Ігоря Пелехатого за 4 жовтня під заголовком „Наше спасіння – в католицькій вірі”. Хочу відразу сказати: схвалюю і підписуюся під кожним словом даної статті. Вона навела мене на роздуми, спогади, міркування, якими хочу поділитись...